Український агросектор знову опинився під ударом: у ніч на 25 лютого російські безпілотники влучили у виробничі потужності компанії Famberry, яка спеціалізується на вирощуванні та глибокій переробці кизилу; за свідченням співвласниці Лізи Ольшанської зафіксовано сім попадань дронів-камікадзе.
Про це розповідає AgroWeek
Історія стійкості: від окупації садів до релокації
Famberry відома як власник найбільшого в Європі кизилового саду. Проте з початком повномасштабного вторгнення підприємство зазнало значних втрат: близько 350 га садів опинилися в зоні окупації на Запоріжжі, а сумарні збитки компанії оцінюються приблизно в 300 млн грн.
Незважаючи на втрату сировинної бази, команда змогла евакуювати частину обладнання та відновити виробництво на підконтрольній території України. Компанія продовжувала працювати на залишках замороженої сировини та через контракти з місцевими виробниками, що дозволило зберегти частину ланцюга постачання і підтримати випуск продукції.
Диверсифікація як стратегія виживання
Втрата доступу до основних насаджень не зупинила Famberry: підприємство нарощувало інші напрями діяльності, щоб зменшити ризики та зберегти виробничі потужності.
-
Розширення асортименту: запущено лінію переробки гарбуза, що дозволило розширити портфель продукції та знайти нові ринки збуту.
-
B2B сегмент: розвиток контрактного вирощування та виробництва під приватними марками ритейлерів (private label) дав можливість компенсувати нестачу власної сировини.
-
Збереження рецептури та бренду: попри складнощі з логістикою, продукція продовжує виготовлятися за унікальними рецептурами, що зберігає впізнаваність бренду на ринку.
Сьогоднішній ракетно-дроновий удар спричинив серйозні пошкодження цехів переробки. Керівництво компанії вже оголосило про початок розбору завалів та плани з відновлення виробничих приміщень, які зазнали руйнувань.
«Ми не здаємося — вже розпочали розбирати завали і плануємо відновлення. Це справа, яку ми роками створювали в пам’ять про загиблого брата», — наголосила Ліза Ольшанська.
Інцидент із Famberry підкреслює постійні ризики для аграрних підприємств у прифронтових регіонах: навіть після релокації потужності залишаються вразливими. Для сектору нішевих культур підсумки таких атак — тривожний сигнал, оскільки відновлення багаторічних насаджень та специфічних ліній переробки вимагає значних інвестицій і часу.
Підприємства, що працюють з багаторічними культурами, змушені поєднувати оперативні заходи з довгостроковою стратегією диверсифікації та партнерських контрактів, аби зменшити залежність від локальної сировинної бази та підвищити стійкість до майбутніх кризових ситуацій.