Промислове вирощування осетрів реалізують за кількома технологічними підходами, кожен з яких має власні технічні особливості, переваги та обмеження. Керівниця рибдільниці ТОВ‑СРП «Осетр» Марина Пашко детально описує відмінності між базовими системами вирощування і пояснює, у яких умовах кожен метод виявляється найбільш ефективним.
Про це розповідає AgroWeek
«Досить часто в Україні комбінують методи: у садках вирощують племінний матеріал і рибу, а харчову чорну ікру отримують, або інкубують ікру і вирощують рибопосадковий матеріал ‒ у системах УЗВ», ‒ зауважує Марина Пашко.
Басейнові, резервуарні та садкові підходи
Басейнові та резервуарні системи передбачають вирощування в штучних ємностях — бетонних або пластикових басейнах. Такі установки можуть працювати як на проточній воді, так і в частково замкненому режимі. До переваг належать простота конструкції та відносно нижчі капіталовкладення й експлуатаційні витрати. Серед обмежень — залежність від доступного джерела водопостачання, сезонні коливання та складніший контроль за параметрами водного середовища в умовах відкритого протоку.
Садкові системи розгортають у природних водоймах — річках, водосховищах або ставках із використанням спеціальних сітчастих конструкцій. Це дозволяє вирощувати рибу в природних умовах з мінімальними витратами на інфраструктуру. Проте така модель пов’язана з підвищеними ризиками захворювань, меншим контролем за хімічним складом води та сильною залежністю від екологічних і кліматичних факторів.
УЗВ/РАС: інтенсивність і контроль
Установки замкненого водопостачання (УЗВ) або рециркуляційні аквасистеми (РАС) — найбільш розповсюджений індустріальний метод інтенсивного вирощування осетрових. Система передбачає багаторазове використання води з механічною та біологічною фільтрацією й високим ступенем автоматизації. Це дає змогу точно контролювати температуру, розчинений кисень, рН та інші критичні параметри, забезпечуючи прискорений ріст і цілорічне виробництво, незалежно від місцевих природних умов.
До суттєвих переваг УЗВ/РАС належать економія водних ресурсів, можливість розміщення господарства в регіонах без відповідних природних водойм і зниження ризику зовнішніх біологічних загроз. Водночас недоліками залишаються високі інвестиції в обладнання, значні енерговитрати та потреба в кваліфікованому персоналі для експлуатації й обслуговування складної апаратури.
На практиці вітчизняні господарства часто застосовують комбінований підхід: садки використовують для вирощування племінного матеріалу, а інкубацію й початковий відгодівельний цикл проводять у УЗВ для отримання якісного посадкового матеріалу та харчової продукції з кращим контролем якості.