Сусідські поради, вплив «голосу традицій» і людський фактор іноді стримують розвиток садівництва більше, ніж фінансові обмеження або кліматичні ризики.
Про це розповідає AgroWeek
Таку думку в статті для журналу «Садівництво по-українськи» висловила Марія Кисляченко, головна агрономка ТОВ «Фрут Сад», що на Вінниччині.
«У своїх дослідженнях я намагаюся зрозуміти, чому виробники так часто уникають інвестицій у якість, – написала вона. – І перший, дуже потужний чинник – сусід. У моїй практиці безліч кейсів, коли будь-яка модернізація або технологічна новинка не заходила лише тому, що хтось десь сказав: «Та це не працює». Чому не працює – ніхто вже не уточнює, хоча саме це запитання й має стати ключовим».
Сусідський скептицизм і страх змін
Застереження від знайомих або сусідів часто гальмують прийняття інновацій: рішення ухвалюють не на підставі даних, а під впливом чуток чи традиційних уявлень. Навіть випробувані технології іноді не впроваджують через брак локальних прикладів успішності або через розповсюджені стереотипи про їх непридатність.
«Якби я хотів потопити підприємство, я б відправив туди купу порадників – і вони б завадили створити будь-що нове».
Робоча сила як фактор ризику
Другий ключовий бар’єр, на який звертає увагу агрономка, — людський ресурс. Навіть при наявності фінансування інвестиції в садівництво ризикують через нестабільність та низьку мотивацію працівників: немає гарантій, що наступного сезону вдасться зібрати врожай через дефіцит робочої сили або її непередбачувану поведінку.
«Другий болючий чинник – люди. Ті, хто прийде на роботу лише якщо не буде дощу, якщо добре заплатять або якщо мама відпустить, – зіронізувала Кисляченко. – Інвестиції у сад завжди ризиковані ще й тому, що ти ніколи не знаєш: чи матимеш наступного сезону робочу силу й чи зможеш взагалі зібрати врожай».
Кисляченко наполягає, що при плануванні розвитку садів слід поєднувати технічні рішення з продуманими механізмами мотивації персоналу: з часом просто підвищення оплат не забезпечить стабільності ані для власника, ані для працівника.
«Бо із часом просто платити гроші буде недостатньо — ні для власника, ні для самого працівника», – резюмувала агрономка.