Азотне живлення ріпаку безпосередньо пов’язане з очікуваною врожайністю та агрокліматичними умовами регіону вирощування. На важких за гранулометричним складом ґрунтах у посушливих районах аграрії можуть збільшувати норми внесення азоту під сівбу, адже ризик надлишкового засвоєння добрива та формування надмірної листкової маси тут мінімальний. Водночас у вологіших регіонах слід обмежувати розвиток ріпаку до стеблування, щоб уникнути негативних наслідків для врожаю.
Про це розповідає AgroWeek
Особливості внесення азоту залежно від стану посіву
Для отримання високої врожайності достатньо забезпечити засвоєння рослинами до стеблування 120 кг/га азоту. Надмірне використання добрив може призвести до надлишкового формування листкової маси, що уповільнить гілкування ріпаку, затягне період цвітіння бутонів, особливо на нижніх бічних пагонах, та негативно вплине на рівномірність дозрівання.
“Незалежно від стану розвитку посіву ріпаку його потрібно підживлювати азотом напровесні. Якщо очікувана врожайність не перевищує 4,0 т/га, азотні добрива вносять за один раз. За вищої врожайності на посівах, що взимку не втратили листкової маси, це підживлення потрібно розділити, і друге внесення провести до стеблування, коли пагін є завдовжки 5 см й очікується інтенсивний ріст стебла”.
Рекомендації щодо підживлення для максимального врожаю
На потужно розвинутих посівах основне підживлення варто здійснювати, коли довжина стебла досягає 10 см, а бічні пагони починають видовжуватися. На цій стадії азот повинен надходити до моменту бутонізації. Якщо передбачається отримання високої врожайності, до стеблування рекомендується вносити не більше 60-75% розрахованої дози азоту, а решту (20-40 кг/га) — позакоренево до початку цвітіння, або при достатньому зволоженні — у ґрунт до 50 кг/га.
Варто пам’ятати, що восени ріпак засвоює близько 25% від загальної кількості азоту, необхідного для нормального розвитку культури впродовж усього вегетаційного періоду.