Проблему утилізації відходів тваринництва в Україні можна вирішити лише через об’єднання зусиль бізнесу та органів місцевого самоврядування. На регіональному діалозі між урядом і бізнесом у Миргороді представник Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Олексій Клименок наголосив на важливості спільних рішень для громад
Про це розповідає AgroWeek
Наявні бар’єри для малих і середніх господарств
Доступ до забійних цехів і належна утилізація побічних продуктів залишаються ключовими практичними обмеженнями для малих і середніх тваринницьких підприємств при виконанні нових санітарних вимог. За словами представника служби, проблема утилізації в Україні не має системного вирішення: із колишніх 16 державних санітарних заводів більшість не відповідає вимогам Європейського союзу, приватних потужностей вкрай мало, і ті, що працюють, вже вичерпують свої ресурси.
«Якщо є така вимога — що ви можете зробити? Давайте для нашої громади, для наших селян», — навів він приклад ефективної взаємодії.
Правові підходи та практичні кроки
Клименок звернув увагу, що чинне законодавство, гармонізоване з європейським регламентом, перекладає відповідальність за утилізацію на власника бізнесу: держава більше не виконує цю функцію централізовано. Водночас закон надає обласним і міським радам повноваження створювати регіональні програми утилізації та засновувати відповідні підприємства на місцях, що дає громадам інструменти для вирішення питання локально.
На практиці ефективність залежить від активності бізнесу: там, де господарства не очікують виключно на рішення влади, а ініціюють діалог і спільні проєкти з місцевою владою, вдається знаходити робочі рішення. Посадовець також порадив господарствам заздалегідь визначати бізнес-план щодо доступу до забійних потужностей — обирати, на яких умовах і куди відправляти тварин на забій, або спрямовувати інвестиції на власні виробничі потужності, щоб зменшити залежність від зовнішніх сервісів.
Наразі в Україні працює лише кілька приватних заводів з утилізації, які функціонують майже на межі проєктивних потужностей. Серед перспективних рішень називають створення трьох–чотирьох великих регіональних заводів з центрами тимчасового зберігання побічних продуктів. Однак ця ідея обговорюється вже близько десяти років: поки що реалізовано лише один великий проєкт у Львові, а масштабна регіональна мережа залишається в планах.