Фермерські господарства стикаються з системною перешкодою при реєстрації права постійного користування землею за юридичною особою: попри наявність державного акта та судової практики, реєстратори відмовляють, вимагаючи судового встановлення права.
Про це розповідає AgroWeek
Що відбувається на практиці
Юрист-експерт Всеукраїнського конгресу фермерів Ярослава Овчаренко описує випадки, коли після подачі документів держреєстратори відмовляють у проведенні реєстраційних дій, посилаючись на те, що подані папери нібито не дозволяють встановити речові права на нерухомість. У таких відмовах фігурує усталена формулювання, яке використовують посадовці
«Подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно».
За поясненням реєстраторів, спеціальний Закон України про державну реєстрацію речових прав не містить чіткого переліку документів, на підставі яких можна оформити право постійного користування на юридичну особу в разі, якщо попередньо державний акт видано на фізичну особу — засновника фермерського господарства. Через це посадовці вимагають судових рішень, які встановили б право саме за конкретним господарством і на конкретну ділянку.
Наслідки для фермерів і складні юридичні кола
Такий підхід ставить фермерів у замкнене коло: для реєстрації потрібне судове рішення, але отримання такого рішення вимагає тривалого та витратного судового процесу без гарантії позитивного результату, оскільки практика нижчих судів із цього питання залишається суперечливою. Це створює економічні ризики та перешкоди для інвестицій у землю та розвиток господарств.
Окрема складність виникає при реєстрації залишку ділянки після часткового розпаювання: якщо частина землі передана членам господарства, а залишок зберігається у користуванні, реєстратори відмовляють, посилаючись на невідповідність площі в державному акті та фактично використовуваної площі. У такому випадку питання встановлення залишкової площі також доводиться вирішувати через суд.
Ігор Кирилюк, заступник голови Держгеокадастру, уточнює технічний аспект: з 1 січня 2013 року видача державних актів припинена, всі права на земельні ділянки мають фіксуватися в державному реєстрі речових прав, а самі ділянки — у державному земельному кадастрі. Якщо ділянка не внесена до кадастру, реєстратор фактично не має об’єкта для внесення запису про право.
Для земель із документами, виданими до 2013 року, існує технічний механізм внесення відомостей через акти встановлення або відновлення меж у натурі. Проте на практиці цей механізм не завжди дозволяє уникнути судових спорів, зокрема коли площа або походження прав викликають сумніви в реєстратора.
Всеукраїнський конгрес фермерів пропонує внести зміни до Закону про державну реєстрацію речових прав, чітко визначивши перелік документів, достатніх для реєстрації права постійного користування за фермерським господарством на підставі державного акту, виданого на фізичну особу — засновника господарства. За словами Овчаренко, Міністерство юстиції у 2023 році підтримало відповідну правову позицію, однак без законодавчого закріплення цих норм держреєстратори продовжуватимуть відмовляти.
У підсумку, до вирішення питання шляхом законодавчих змін або формалізації відповідного переліку документів у процедурах реєстрації, фермери змушені витрачати час і ресурси на судові позови, аби захистити своє право користування землею та оформити його на юридичну особу.