В Україні козівництво часто не вважають повноцінним бізнесом: кіз сприймають як тварин, які «живуть самі по собі» й нібито не потребують системного догляду та інвестицій. Таку оцінку дає власниця фермерського господарства «Садочок+» Тетяна Карпенко, яка детально описує економічні та ветеринарні перепони для розвитку цього напрямку.
Про це розповідає AgroWeek
«Жодної підтримки від держави. Дотація за утримання кози ‒ 2 тис. грн на рік. Це ‒несерйозно, бо, наприклад, тюк сіна коштує 100 грн», ‒ наголосила вона.
Економічні бар’єри та кадрові проблеми
За словами Тетяни Карпенко, мінімальна державна дотація не покриває базових витрат на утримання та годівлю кіз, що робить господарства вразливими під час зростання цін на корми. Окрім цього, ветеринари часто не поспішають виїжджати на невеликі ферми, навіть якщо оплата достатня: «Бо коза ‒ складна тварина щодо лікування, специфічно реагує на антибіотики ‒ дуже чутлива тварина. Тож ветеринари бояться втратити репутацію, ‒ пояснила вона. ‒ Проблеми з осіменінням. Спробували штучне ‒ не вийшло. Закупили спермодозу преміальних цапів, але в нас не можуть її правильно ввести, щоб відбулося запліднення. Викликати фахівця від компанії ‒ дуже дорого, і він поїде до мінімум 100 кіз. Тобто для нас це не рентабельно».
Крім того, на ринку бракує специфічних ветеринарних препаратів, зокрема засобів для лікування дерматитів після укусів комах, що ще сильніше ускладнює догляд за стадом і збільшує ризики втрат продуктивності.
Селекція, імпорт і якість поголів’я
Проблеми виникають і в селекції: доставити в країну якісних племінних цапів дорого, тож фермери змушені шукати кооперацію з іншими господарствами. «Щоб привезти чотирьох цапів, довелося кооперуватися з іншим господарством, яке везло овець, ‒ розповіла фермерка. ‒ Брати вітчизняних цапів не має сенсу ‒ вони не чистопородні: ніхто ж не досліджує їхній родовід. А від цапа залежить здоров’я стада, надої. Натомість за кордоном проводять конкурси на найкращих цапа й козу. І преміальна спермодоза цапа-переможця коштує дорого, за нею ‒ черга. Проте найкращих цапів дадуть своїм, а нам ‒ що лишилося».
Відсутність якісної селекції та доступу до перевірених породних линий знижує молочну продуктивність і рентабельність господарств, а висока вартість племінного матеріалу та послуг іноземних фахівців робить інвестиції в розведення кіз малопривабливими для дрібних і середніх виробників.
Фермерка також відзначає, що в аграрних навчальних закладах недостатньо готують спеціалістів саме з козівництва: «У нас практично не готують ветеринарів чи зоотехніків для кіз, ‒ скаржиться Тетяна Карпенко. ‒ Ми беремо на практику випускників аграрних вишів, й вони на нашій фермі вперше мають справу з козою».
У підсумку, за словами власниці ФГ «Садочок+», для розвитку козівництва потрібні комплексні заходи: адекватні державні програми підтримки, доступні ветеринарні послуги та препарати, розвиток племінної бази й підготовка фахівців, здатних працювати саме з козами. Без цих складових сектор ризикує залишатися нішевим і нерентабельним для більшості господарств.